Хто перемагає наразі в інформаційній війні: Росія чи Україна?
Інформаційна війна розпочалася не з військової агресії Росії, вона тривала з часу здобуття Україною незалежності. Весь цей час уряд Російської Федерації намагався зробити так, аби Україна формально чи неформально залишалася в орбіті впливу Москви.
Звісно, інтенсивність цієї війни зросла. До того ж, наш інформаційний щит виявився дірявим. Але не можу сказати, що в підсумку ми цю війну програли. Небувалий підйом патріотичних настроїв в Україні і загальна підтримка, яку нам надають у цивілізованому світі, тому є доказом.
Але мільйони наших громадян були затуркані пропагандою, що багато в чому і призвело до збройного конфлікту на Донбасі.
Росія насамперед намагалася зміцнитися на території, яка, по суті, завжди залишалася постсовєцькою. І треба визнати – в інформаційному плані їм це вдалося. Але справа не в одній лише пропаганді. Так звані політичні еліти завжди спекулювали на відмінностях: між україномовними та російськомовними, між православними і греко-католиками тощо.
Чи постмайданна влада зробила все від неї залежне, щоб протистояти інформаційній агресії?
Я збрешу, якщо скажу, що влада зробила все. Ані суспільство, ані влада не очікували такого розвитку подій: ні у царині економіки, ні у військовій безпеці, ні в інформаційній політиці. У нас раптово з’явилася купа абсолютно нових турбот: як встигнути допомогти всім, і солдатам, і біженцям, і родинам загиблих, і як знайти на все це кошти в бюджеті.
Загальна причина лежить глибше – в ментальності українських чиновників і їх ставленні до гуманітарної галузі. Її завжди розглядали за залишковим принципом. Ті, хто відповідає за розподіл коштів, мислять категоріями мільярдів, відсотків, кубометрів і т.д. Але якщо не буде українського громадянина як такого – яка різниця, скільки кубометрів чогось там видобуто. Інвестиції в культуру чи освіту окупаються непрямо і не відразу.
Як часто на засіданнях нинішнього уряду взагалі піднімали тему інформаційної політики?
Як мінімум, через кожне засідання. Ми говорили про те, що повинні скоординувати різні структури, що відповідають за інформполітику, про те, як протистояти агресії російських каналів, або тих українських ЗМІ, які зараз відкрито знущаються над українським інформаційним полем, це питання окремо піднімалося на засіданні уряду. Поки йдеться про газету "Вєсті", стосовно якої вже є доручення з проведення перевірки на предмет порушення законодавства.
Є конкретний механізм – ліцензія, яку друкованим ЗМІ видає Держкомтелерадіо, і яку можна відкликати – за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до порушення територіальної цілісності, пропаганду війни тощо.
І що було зроблено в підсумку, окрім відключення російських телеканалів?
Перше – об’єднання різних структур. Держкомтелерадіо, Нацрада з телерадіомовлення, транслятор РРТ, Перший національний телеканал, Українське радіо, агентство Укрінформ, газета Голос України і т.д. – всі вони щось робили, а виходило, як у байці про лебедя, рака і щуку. Ми вирішили на базі Укрінформу створити інформаційно-аналітичний центр "Єдина країна", куди всі міністерства направляли б інформацію.
Далі – реформа інформаційно-аналітичних підрозділів ОДА. Єдиний меседж, створений в "Єдиній країні", треба буде передавати на рівень областей, районів і т.д.
Третє – питання іноземного мовлення, яке ми будемо вирішувати шляхом реорганізації мовлення каналу "Перший Ukraine", створення корпунктів за кордоном і культурно-інформаційних центрів, які курує МЗС.
Четверте – семінари для прес-секретарів та керівників інформуправлінь обласних держадміністрацій, яким доводиться стикатися з абсолютно новими завданнями. Я не скажу, що це кардинально змінило ситуацію, але пожежі гасити оперативно вдається. Значить, звільняються ресурси і для більшого.
Наскільки оновився кадровий склад в тих міністерствах, які ви куруєте?
Складно сказати. Є трудове законодавство, яке ми обійти не можемо. Навіть того чиновника, який свого часу завзято виконував вказівки режиму Януковича, ми за законом не маємо права звільнити. Доводиться використовувати різні юридичні хитрощі, але справа йде дуже туго. Для прикладу – я провів нараду щодо реорганізації Інституту національної пам’яті 17 березня. І лише 9 липня було прийнято відповідне рішення Кабміну. Ще один момент – коли йде війна, радикально і швидко перебудувати державну машину неможливо.
Ми поміняли керівників центрального, обласного та районного рівня. Раніше корупційна машина працювала за принципом пилососа, який висмоктував гроші знизу вгору, а по ходу справи всі учасники вертикалі отримували якісь крихти. Тепер навіть якщо керівник на якомусь рівні кристально чесний, всім іншим це тільки на руку – з ним не треба ділитися, а схема продовжує працювати.
Російське ТБ стало одним з головних чинників розпалювання конфлікту на Сході. Як повинна відповідати Україна? Може, нам потрібні свої дмітрії кісельови?
Про цензуру не можна говорити апріорі, оскільки вона заборонена Конституцією. Є спокуса діяти дзеркально, як ви кажете. Але якщо ми хочемо побудувати не тільки незалежну, але й демократичну державу, ми маємо діяти виключно демократичними методами, які більш складні й уразливі, але іншого виходу у нас немає.
В першу чергу, треба поставити дуже жорсткі умови для всіх держрегуляторів медіаринку. Вони мають дуже чітко відслідковувати, наскільки ЗМІ дотримуються законодавства, якщо ні – відкликати ліцензію та за необхідності залучати прокуратуру і суди. Якщо є заклики до руйнування української державності, до зміни конституційного ладу і т.д. – рішення має бути однозначним.
Як визначити, чи є в певному тексті або сюжеті деякі незаконні заклики чи ні? Зазвичай потрібна інформаційна лінія проводиться в ЗМІ тонко і закамуфльовано.
Регулятори повинні залучати спеціальних експертів, які прийматимуть колегіальне рішення з кожного питання.
Це не стане методом розправи одних власників ЗМІ над конкурентами?
Звичайно, таке теж може бути. Але тут ми знову впираємося в загальну необхідність реформувати держмашину. Локально виправити ситуацію в окремо взятій сфері неможливо в принципі. Поки не буде проведена стовідсоткова ротація держапарату, якісного прориву не буде.
Для прикладу: в Укрінформі працює 300 людей. В США теж є орган, що відповідає за пропаганду, і там в різний час працювало від 200 до 400 фахівців. А тепер порівняйте рівень і масштаби української та американської пропаганди… В Україні люди просто не готові до нових завдань, перше питання, яке у них виникає – а чи буде добавка до зарплати.
Держава в нинішніх умовах в принципі має якось впливати на політику медіа, або це вже буде неприпустимою цензурою?
В умовах війни будь-який громадянин за замовчуванням повинен піддаватися інстинкту колективного самозахисту і працювати в одному напрямку: від учителя до олігарха. Держава не повинна втручатися в роботу ЗМІ, але вона має дати чіткий меседж: ми всі маємо працювати для збереження нашої державності. Власник медіа має зрозуміти – частка його активів в Україні залежить від того, чи буде безпека в країні, чи не буде, чи буде тут мирна атмосфера чи ні, і діяти в цьому напрямку.
Ряд каналів добровільно відмовилися від трансляції серіалів про "героїчних" російських військових чи спецназівців. Тим не менш, на багатьох каналах російський серіальний продукт, в якому описується життя все тих же ж російських міліціонерів, прокурорів, лікарів чи бандитів, все одно домінує. З цим треба щось робити?
Цей процес уже йде, але він потребує не місяців і навіть не року. Я спілкувався з експертами в галузі кіновиробництва. Я можу помилятися, але до 90% відсотків кіно- і серіального продукту закуповували в Росії.
В українському інформпросторі може існувати будь-який продукт, який не завдає шкоди українському суспільству. Ми не повинні забороняти все російське, ми повинні запобігти появі на ринку поганого і неякісного продукту. Справа не в тому, що немає якісних російських книг – звичайно, їх дуже багато! – але на українському ринку в основному представлений продукт неякісний або небезпечний. Те саме стосується і кіно, і серіалів, і всього іншого.
Росія в останні роки активно використовує концепцію "м’якої сили" в інформаційній сфері. Вплив на уми багато в чому завойовується за рахунок розважального продукту, в який ретельно вплітаються потрібні владі меседжі. З цим можна якось боротися?
Все це – пропаганда іншого способу життя. Немає жодної загрози в хороших і позитивних російських, китайських чи японських фільмах. Але уявімо собі ситуацію, коли з року в рік 80% всіх серіалів на українських каналах – арабські. Відбувається розмивання нашого менталітету, ми почнемо перетворюватися на гібрид українсько-арабського суспільства. А зараз ми маємо те ж саме з російським продуктом.
Але будь-які заборони – неконструктивні, тим більше, в епоху Інтернету їх дуже легко обійти. Треба стимулювати виробництво свого культурного продукту і розвивати свою "м’яку силу".
Про стимуляцію свого культурного продукту говорять вже років двадцять. Як вкладати гроші, наприклад, у виробництво серіалів зараз, якщо не вистачає коштів на бронежилети і ліки для солдат в зоні АТО?
І ми знову-таки повертаємося до світосприйняття українського чиновництва. Ось ми кілька місяців б’ємося над лібералізацією оподаткування для українських книг, а коли доходить до конкретного чиновника, він відповідає: "А бюджет ми за рахунок чого будемо наповнювати?!" Люди у владі не бачать цілої картини і не розуміють значення питань захисту інформаційного простору. Ми не повинні лише прямо вкладати бюджетні кошти, скоріше, нам треба створити умови, щоб виробники фільмів або книг самі захотіли ризикувати і створювати новий продукт.
В умовах наростання авторитаризму в РФ ми можемо стати магнітом для її інтелектуальної та культурної еліти, свого роду Флоренцією часів Медічі для всього простору СНД. Влада в принципі замислюється над таким унікальним шансом?
Ці люди вже до нас тягнуться, адекватні люди завжди оцінювали, наскільки вільною є Україна в порівнянні зі своїми сусідами з СНД. І у владі я вже бачу людей, які мислять такими категоріями, про які ви кажете. Але наразі нам доводиться в основному гасити локальні проблеми, які ми багато в чому отримали від режиму Януковича, для решти прийде свій час.
П’ятистам культурним діячам з РФ, що підписали лист на підтримку політики Путіна, незабаром буде заборонений в’їзд в Україну. Це правильний крок?
Абсолютно. Ті, хто виступає проти української державності, не мають права здійснювати діяльність на нашій території, особливо в умовах війни.
А що стосується артистів з українським паспортом, які спокійно продовжують їздити в Росію і отримувати нагороди від тамтешніх колег – я натякаю насамперед на останні скандали з співачкою Ані Лорак?
Я повністю підтримую обструкцію щодо таких громадян. Це здорова реакція здорового організму на заражені клітини. Безумовно, кожен громадянин має право робити все, що не заборонено законом. Але якщо якийсь діяч робить деякі кроки, які є морально неприпустимими в нинішній ситуації, наприклад, та сама Лорак їде до Росії давати концерти в умовах прямої російської агресії проти України, право звичайного громадянина – висловити своє "фе!". Це якраз справа не чиновників, а звичайних громадян, і я радий, що у нас так багато свідомих людей.
Яких санкцій в гуманітарній політиці щодо Росії варто очікувати найближчим часом?
Коли таке завдання було поставлено на засіданні Уряду, проаналізувати можливі секторальні санкції проти РФ, я одразу ж дав вказівку підпорядкованим мені міністерствам підготувати пакет санкцій у сфері культури, науки, освіти, розвитку молоді та спорту тощо. Наразі ця робота триває.
Чому цим питанням Уряд почав перейматися через кілька місяців після початку конфлікту з РФ?
Це дуже складний бюрократизований процес. Так би мовити, зворотний бік демократії. Більш того, ми не звикли діяти в умовах війни, зате звикли дути на воду. Тим більше, будь-який наш крок викликає купу спекуляцій, згадайте лише скасування мовного закону Ківалова-Колесніченка. Всі прекрасно розуміють, що до конфлікту на Донбасі це не мало жодного стосунку. А тепер уявімо, що ми зробили не символічний, а конкретний крок: взяли і щось заборонили. Того, хто взяв би на себе за це відповідальність, одразу б звинуватили в тому, що через нього розпочалася війна.
Нещодавно ви заявили, що Україна обмежуватиме доступ іноземних книг на наш ринок. Якщо не буде, наприклад, російських книг, що тоді читати звичайним українцям?
Завершується термін дії тимчасової податкової пільги, з 1 січня 2015 року вартість українських книг може вирости на 30 або більше відсотків. Ніхто не говорить і не може говорити про заборону якісних російських книг. Але в ЗМІ всі говорять саме про заборону російських книг. Це до вашого попереднього запитання про санкції – будь-який наш крок може провокувати маніпуляції і неадекватну реакцію в наелектризованому суспільному середовищі.
Що ми пропонуємо: перше – це ліцензування. Розробляється проект постанови, завдяки якому можна буде відокремити українофобський друкований продукт від нормальної якісної російської книги. Друге – квотування. Є два варіанти. Перший – квотування за назвами, як мінімум 50% на полиці магазина повинні складати українські книги. Інший – поступово змінювати пропорцію іноземної та української книги на ринку. Різко цього робити не можна, інакше багато книжкових магазинів можуть збанкрутувати. Зараз у нас 20% української книги, 80% – іноземної. Потім ми ставимо квоту 30 на 70 і т.д. Ми добре розуміємо, що книги – не є взаємозамінним продуктом. Якщо література певної спеціалізації не видається в Україні, а попит на неї є, сам ринок визначиться і заповнить квоту.
Росією створена величезна мережа пропагандистських ЗМІ, фондів, експертних організацій, які впливають на думку обивателів країн Заходу. Ми якось зможемо це перебити?
Звичайно, поки нам змагатися з ними не можна. Ми поступово будемо розширювати свою інформаційну присутність, відкривати нові корпункти. Ми також будемо активно залучати діаспору, насправді в ній є величезний потенціал, який поки витрачається даремно. Не за рік і не за два, але якщо ми запустимо англомовне, потім, наприклад, франкомовне, арабомовне і т.д. мовлення, ситуація почне змінюватися. Поки ж сума коштів, які в Україні виділяються на інформаційну сферу, від Держкомтелерадіо до Укрінформу, менша за ту, що йде на пропаганду РФ за кордоном, в десятки разів.
Який імідж ми повинні створювати за кордоном? Колись ми асоціювалися з Чорнобилем, потім, напевно, з футболом, зараз, схоже, з війною.
Ми повинні вивчити, який реальний імідж маємо зараз. Але не умоглядно, а із залученням професійних піарників. А потім змоделювати ідеальний імідж і рухатися в цьому напрямку.
Наприклад, коли ми говоримо про Німеччину, ми згадуємо про пиво, ковбаски, "мерседеси". Коли йдеться про Швейцарію – це годинники та сири й таке інше. От і ми теж повинні зробити так, аби наш продукт асоціювався з нашою державою. Ми не цікаві світові, як ще одна Росія. Ми цікаві виключно як Україна, подібної якій у світі немає.
Як боротися за уми жителів східних територій, багато з яких досі симпатизують терористам?
Мало відключити російські канали, треба заповнити нішу якісним українським продуктом. Нам потрібна програма соціогуманітарної реабілітації регіону. Ми будемо поступово інтегрувати цих людей в суспільство, щоб вони мало відрізнялися від середньостатистичного українця. Ніхто не говорить про те, щоб вони одразу ж розпочали почитати визвольну боротьбу УПА. Мабуть, почнемо з усвідомлення спільних цінностей.
Яких, наприклад?
Ми всі пережили війну, яка стерла всі незначні відмінності. Ми вже переконалися в тому, що головним є мирна, власна держава, в якій людина є захищеною від будь-якого свавілля. Держава, в якій приємно жити …
Розмовляв Мілан Лєліч (для журналу "Фокус")