Ірина Фаріон показала свою квартиру

-Це Белочка, вона завжди чекає гостей, дуже їх любить.

 

-Це моя хатка.

-Так, тут я працюю. Тут я закриваюся від цілого світу, тут моя найважливіша література. Ну, а це – Іван Якович: "Дух, що тіло рве до бою".

-Так.

-Зараз зовсім не готую. Коли Софійка була маленька, то святим було зупка, чи суп. І гречка, це також дуже важливо. Але є ще одна моя коронна страва, яку я реально роблю добре. Вірніше, тепер не роблю, але колись робила. Це тушкована капуста з квасолькою, з м’яском і морквочкою. І моя Софійка часом мене питає: "Чи настане той момент в нашому житті, коли ти стушкуєш капусту?" – Я відповідаю: "Ні, настане такий момент, коли я тобі передам цей досвід!"



-У квартирі достатньо дивних – яскравих – кольорів стіни. Це все ваш дизайн?

-В мене тоді була така фаза дуже яскравих і насичених кольорів. Пам’ятаю, коли я робила ремонт у великій кімнаті, то прийшла до майстрів і кажу: "Хлопці, дивіться, то є банан, а то є апельсин. Ото прошу дві стіни зробити мені банановими, а дві стіни апельсиновими". Катерино! Приходжу додому! І бачу дві стіни бананові, а дві інші – взагалі дивного кольору. Ви ж його бачили, він не має визначення. Кажу: "Ви дальтоніки?" Я чула, що чоловіки – дальтоніки, але ж я вам показувала помаранчу, в чому справа? А вони мені: "Там треба змінювати якийсь складник у фарбі". Я кажу: "Нехай вже це так буде!"

-Ні, от оце вже ніколи! Я абсолютно не довіряю нашим банкам, нашій кредитній фінансовій системі. Я перебуваю в антагонізмі з чужими грішми. Я радше піду до своїх колег, друзів, родичів і позичу в них гроші. Я у когось ліпше позичу, але не в держави. З нею я не хочу мати жодних стосунків.

-Я не довіряю її фінансовій системі, абсолютно не довіряю!

-Так!

-Це все почалося не тому, що я переживала, що з талією відбуваються складні процеси. Напевно, в кожної другої людини остеохондроз, треба рятуватися. Я почала з того. Отримала фантастичні результати!

-Звичайно.

-20-30 хвилин. Можна читати собі в цей час, скажімо. А колись я брала кілька кіл, крутила на руці, на шиї, уявіть собі, крутила. І брала ще залізні кільця. Це з дитинства. Крім того, в дитинстві я дуже любила грати в бадмінтон і ходити на ковзанах. На ровері дуже любила їздити. Я мріяла про дамський ровер, але в радянські часи мати дамьский ровер – все одно, як зараз мати гарну машину. Якоїсь марки… я на них не розуміюся… крім кольору. Я ж блондинка, ви ж розумієте!



-У вас є косметолог?

-Ні.

-Ні. Товаришка моя одного разу затягнула мене до косметолога, але це перетворилося в те, що косметолог наді мною ставила цілу купу політичних питань. Я розуміла, що вмираю під руками цього косметолога. Тому що мала єдине бажання, щоб до мене ніхто нічого не говорив. Я зрозуміла: хоч куди я зараз приходжу – завжди викликаю політичну реакцію, тому я не йду.

-Так!

-Це я сама її так назвала. Я маю властивість все пере називати. Просто тут я зазвичай мала побачення у свої студентські роки.



-Тут згадуєте своїх колишніх?

-Згадую. Воно приходить, ніщо насправді не минає.

-А зараз, з новим коханим, буваєте тут на побаченнях?



-Ні, сюди не ходимо. Дуже часто ми перебуваємо у різних містах, в різних часових поясах. Тому найкращий зв’язок – це телефон. І його прохання на ніч: "Розкажи мені казку!"



-Тобто, ваш новий бойфренд просить вас на ніч розказати йому казку?



-Так.

-Так, звичайно. Експромтом. Вкладаю у вушко казку.

-Так, я це приймаю, мені від того класно, я самітниця.

-Скажімо так.

-Ви відомі своїми радикальними висловами. Чи підходять до вас львів’яни і висловлюють своє обурення вашої поведінкою? Адже вони гострі на язик.



-Я теж!

-Один раз в крамниці, я пам’ятаю, де купувала якісь котлети, підійшов пан і щось там висловився щодо цього дитячого садочка. Пам’ятаєте цю смішну історію? Я з того пореготала та й на тому все закінчилось.

-Чи зустрічаєтеся ви з однопартійцями? З лідером партії "Свобода" Олегом Тягнибоком не у сесійній залі, не по роботі, а на каву?



– Товаришують наші діти. Я його дітей готувала до вступу. Особливо старшу Яринку. І дуже люблю його Гордійка, дивовижного хлопчика. Він того року вступив до Києво-Могилянки у Києві. Катеринко, скажу відверто – в мене немає на то часу, і ми настільки щільно працюємо, що нам деколи треба відпочити один від одного.

-Останнім часом партія "Свобода" втратила у рейтингу. Це ми бачили і на президентських виборах, коли Олег Тягнибок отримав низький відсоток довіри виборців. Чи спів ставляєте ви це з вашою поведінкою та поведінкою ваших колег? Бійки у Раді і поза нею. Все це вплинуло на рейтинг партії?



-Зовсім навпаки, я вважаю, мало били. Якщо би більше били – більше були б собою. А так стриножували себе. Ви не уявляєте, скільки разів мені хотілося підійти і вдарити в лице тих істот, які виходили на трибуну і плювали в лице моїй нації.

-Я вважаю, що треба робити по-різному. Зараз наша найпотужніша зброя – це не тільки наша свідомість. Це "Буки", танки, "Гради". Зараз ми дійшли до такої межі, що платимо за свою толерантність, за свою поступливість, лібералізм, демократичність. Якщо нація хоче вижити в тому світі, вона має бути дуже жорстка і сильна.

-Мене абсолютно не обходить їхня оцінка, мене обходить інше: чому нашій країні так багато слабких людей? Чому у нашій країні значна частина людей весь час зважає на Росію? Що вони скажуть? Що вони покажуть? Сильна нація на це не зважає, вона йде своєю дорогою.



-Взагалі в Росії вас показують людиною, яка забороняє російську мову. Людина, яка не хоче, аби в Україні спілкувалися російською.



-Йдеться про функціонування мови в державній сфері і в освітній сфері. На приватному рівні спілкуйся як завгодно.



-Чи трапляється таке, що ви щось про себе читаєте і вам стає зле, неприємно. Усе ж таки, ви – жінка.

-Якесь було надзвичайно брудне інтерв’ю, і в тому брудному інтерв’ю було сказано…Катеринко, ми зараз будемо з того реготати – "кривые ножки". Мені встати показати ніжки? Я це зробила. Розумієте, це глибина і вершина підлоти. Зрештою, якщо б вони й були криві – то хіба це є об’єктом обговорення?

-Катеринко, я не приховувала цієї історії, тому що вона була чимось надзвичайно смішним в моєму житті. Це було, здається, в 1988 році, коли я закінчила університет. В мене тоді була єдина мрія – аспірантура, я мала своїх наставників. Ці наставники переконували мене в тому, що це одна з форм перепустки і так далі. Тоді я вступила в то лайно, пробула в тому лайні рівно 9 місяців, поки була вагітна. Тоді прийшла, кинула в лице цей квиточок. Вважати мене членом цієї хворої секти – це означає знайти в Ірини Фаріон скалку в оці, бо колоди перед своїми ногами не бачиш. Далі: мене ніхто ніколи про це не питав. Ні Олег, ніхто. І коли я вступала в "Свободу"… Це, чесно кажучи, не я вступала, це "Свобода" прийшла до мене і запропонувала мені. Якщо чесно, я взагалі забула про це.

-А вам дякую за мандри внутрішнім світом. Вся решта мандрів менш цікава, ніж ці.