Для того, щоб зрозуміти, який це – російський Порєченков, котрий стріляв на Донбасі по людях, довелося шукати його фото в Гуглі. Ага, вже знаю: тип з м’ясистою нижньою щелепою. Герой «справжнього» чоловічого кіно про бандитів, міліцію, спецназ, бізнесменів. Не назву жодного фільму з ним, бо не дивився й не дивлюся кінопродукцію Російської Федерації. Не тому, що серіали тупі, а фільми зроблені на держзамовлення, хоча і тому також. Головна причина – країна, яка їх штампує – ворожа для нас.
Дивно чути: «ах, ми думали, вони брати, а вони ввіткнули ніж нам у спину»! Друзі, агов, коли вони були нам братами? Три роки тому, коли дрібний чиновник, коментуючи гастарбайтерів з України, сказав «Нападений украинцев на людей не зафиксировано»? Може вони були братами тоді, коли щозими перекривали газ? Чи коли руйнували Тузлу? Коли вкрали вклади Ощадбанку? Коли комплектували нашими поетами лісоповали? Коли гатили дідами Дніпро? Коли по сотні в день закопували в розстрільні ями, пересипаючи вапном? Під час Голодомору? Котрого, в 33-му чи у 21-му? Після більшовицького путчу 17-го року? Чи у часи Микол, Петрів, Павлів, Єкатерин та Єлізавет, якими й досі продовжують пишатися раби?
Порєченков – істинний син російської держави, яка українця не вважала за людину з діда-прадіда, а надто тепер, коли вбити «укра» – офіційно почесно. І почесно, і приємно – лише гляньте на пику Порєченкова у Донецькому аеропорту. На ній – пароксизм задоволення. Людина не обов’язок виконує, а кайфує! Ось, який ти – справжній актор Порєченков. Братішка… Розчарував шанувальників і шанувальниць. Ну, що ж, всім треба колись прозріти. Російський народ сотні років примушував український до «братства», як до мужолозтва. Дивитеся Порєченкова? Значить, Вам подобається.
Станіслав Гриневецький