Віра Кобалія – грузинський і канадський економіст, громадський і політичний діяч, міністр економіки та сталого розвитку Грузії в 2010 – 2012 роках. Вона висловила свою думку щодо іноземців в уряді України та їх ефективності.
Наводимо повний текст статті, розміщеної на сайті Новий Час.
Патріотичних почуттів і бажання допомогти своїй країні для проведення реформ недостатньо. Важливіше – холодний розрахунок, багатий досвід і відсутність друзів. Іноземці, які прийшли в український уряд, будуть працювати ефективніше своїх українських колег. І ось чому.
По-перше, вони можуть дозволити собі відмовляти.
Коли мене запросили на посаду міністра економіки Грузії, я не була впевнена у своїх силах. І будь на те моя воля, ніколи не призначила б себе на цю посаду. Проте президент Михайло Саакашвілі не прогадав.
Перш ніж прийти в уряд, я більше 15 років прожила в Канаді. Батьківщину покинула в 12-річному віці і ніяких зв’язків ні з бізнесом, ні з політиками в Грузії не мала. У мене не було навіть друзів, що істотно полегшило роботу на посаді міністра. У країні, де всі звикли просити один в одного що-небудь по знайомству або завдяки спорідненості, я могла без проблем говорити прохачам немає, оскільки нікого не знала.
Подібні прохання часто створюють проблеми для чиновників в Україні: їх пов’язують зобов’язання, сім’я або друзі. Прихід же на державну посаду людей ззовні виключає схеми за домовленістю.
По-друге, для ефективної роботи головне не походження, а професійні якості.
Це важливий критерій для будь-якої компанії або структури, в тому числі державної. Показовий приклад – Сінгапур. У місцевому кабінеті міністрів працює п’ять індусів. Підхід до відбору кандидатів на посади простий: навіщо обмежуватися Сінгапуром, якщо перед нами весь світ. В результаті в цій країні, мабуть, кращий набір експатів і в бізнесі, і в державному секторі.
По-третє, у багатьох запрошених в уряд з-за кордону є практичний досвід успішного проведення реформ.
Приїхавши в Україну, я зустрічалася з молодими людьми, що працюють в департаментах при міністерствах. Вони прийшли сюди, залишивши посади в міжнародних компаніях з серйозними зарплатами, керуючись патріотичними почуттями і бажанням допомогти своїй країні. Тепер же в основному журяться: справжні зміни не відбуваються, а влада просто не готова до масштабних реформ.
Щоб зрушити з мертвої точки, пора зважитися на болючий крок, який ми свого часу зробили в Грузії – звільнити велику частину державних службовців, які не мають достатньої кваліфікації. Натомість набрати нових людей. Тим же, хто залишиться, слід заново пройти відповідне тестування.
Крім того, потрібно підняти держслужбовцям зарплату. Нинішні ставки – просто карт-бланш для хабарів. Саме тому в Грузії ми почали з того, що підвищили чиновникам зарплату. В Україні не вистачає на це коштів, але лише тому, що держструктури вкрай роздуті. Скорочення непотрібних співробітників і дублюючих один одного департаментів вирішить проблему.
Грузинським реформам заважало й те, що більша частина економіки перебувала в тіні. В Україні існує та ж проблема. Завдання № 1 для влади – створити дієву податкову систему для чесного поповнення бюджету. До тих пір, поки ми в Грузії остаточно не впровадили таку систему, нам допомагали Світовий банк та інші міжнародні організації.
Втім, одного реформаторського та управлінського досвіду іноземців в українському Кабміні виявиться мало, якщо до реформ не прагнутиме вся країна. Один з найважливіших пунктів успішного проведення реформ – скорочення соціальних витрат. Це непопулярний, але правильний крок, який потрібно ретельно продумати, щоб субсидії діставалися саме тим, хто в них дійсно потребує. Грузії цей процес вдалося пройти насилу.
Скорочення соціальних витрат має супроводжуватися економічним зростанням і створенням нових робочих місць. У нинішній українській ситуації це непросто. Так само, як пояснити людям, що заради кращого життя завтра потрібно затягнути пояси вже сьогодні. За словами колег з уряду Сінгапуру, навіть в їх країні, що має один з найвищих ВВП у світі, – це складний процес. Наприклад, доводиться постійно розтлумачувати, навіщо відкладати кошти в пенсійний фонд (середня тривалість життя там сягає 90 років, і після виходу на пенсію людям просто необхідно мати хоча б якийсь відкладений мінімум). Не менш болісно суспільством сприймаються аналогічні питання і в США. Зараз найбільш обговорювана тема серед американців – реформа охорони здоров’я. На медичну страховку в країні йде левова частка бюджету – близько трильйона доларів, і законодавці не знають, як закрити діру.
Тому для досягнення успіху в реалізації ключових реформ недостатньо знань і таланту. Потрібна ще воля суспільства і держави.