Тема для розмови виникла сама собою по дорозі на роботу, коли оминав хмари порохів, підняті двірниками, які старанно працювали. «Невже раніше не могли підмести!» — роздратовано думав, згадуючи відповідними словами міську владу, яка, вочевидь, на все вже просто «забила». «А й зима не за горами, котра, як завжди, застане місто зненацька», — майнула наступна думка, якою, як і першою, поділився з підприємцем, головою обласного осередку об’єднання «Самопоміч» Тарасом Виноградником.
– Якщо хочете, щоби мер займався двірниками, то вам потрібен не мер, а начальник комунгоспу, — заперечив Тарас Теофілович. — Бо ж треба ще займатися освітою, охороною здоров’я, транспортом, інвестиційними проектами тощо. Не завдання мера — стояти над двірниками. Він має займатися стратегічним розвитком міста зі всіма відповідними аспектами. і мати команду професіоналів. Не однодумців. Вони його висувають кандидатом на міського голову і допомагають зайняти цю посаду. А при мерові мають бути професіонали, котрі розуміються на тих напрямах чи сферах, якими живе місто. Зрозуміло, вони мають підтримувати і дотримуватися стратегії мера. Зрештою, це стосується не тільки міських голів, а й керівників області — тих же голів обласної ради чи облдержадміністрації. Усі вони повинні мати лінію розвитку території, якою керують, детальний аналіз процесів, які відбуваються як усередині, так і зовні, ну і, ще раз повторю, команду професіоналів.
– А на прикладі Івано-Франківська?
— Він унікальний. Ви можете назвати ще якесь місто в Україні, котре б так, як Івано-Франківськ, розміщувалося між двох річок? Крім того, воно розташоване на рівнині, що дуже вигідно в плані транспортного сполучення, комунікації, піших та велозон. В івано-Франківську є чудова рекреаційна зона — парк, закладений ще Потоцьким, міське озеро. Крім того, місто розташоване доволі близько від інших обласних центрів — Тернополя та Чернівців, якихось 130 км відділяє нас від Львова. Якщо використати всі ці переваги, то маємо дуже добрі перспективи. Переконаний, що потенціал Івано-Франківська ще не розкритий.
– Чому? Мали ж скількох мерів…
— Не знаю, можливо, вони просто не мали стратегічного бачення розвитку міста або й не хотіли його мати. А може, були заклопотані якимись іншими проблемами.
– Пригадалося, як в одній публікації про діяльність вашої фірми згадувалося, що завдяки прокладеній згідно з підписаною з містом угодою ливневій каналізації вдалося досягти того, що частину вулиць івано-Франківська вже не заливає водою під час сильних дощів, як було раніше. До речі, тоді ж ви стверджували, що вас не приваблює перспектива стати міським головою. А раптом щось би помінялося і ви — мер, скажімо, того ж Івано-Франківська. З чого б почали?
— Насамперед розібрався б із системою водовідведення. Так, це добре, що місто розташоване між двох річок, але, з другого боку, вони гірські, і ми чудово знаємо, що це означає. Маю на увазі раптові повені і таке інше. Отож і треба з’ясувати, як у місті працює система водовідведення, чи відповідає вона вимогам. Водночас звернув би увагу і на водопостачання та якість води, яку споживають жителі. Паралельно зайнявся б удосконаленням транспортної системи. Скажімо, невже так важко зробити центр Івано-Франківська пішохідною зоною? Це питання неодноразово анонсувалося, але до цього часу нічого не зроблено. Звісно, водночас потрібно розробити нову схему руху транспорту, зокрема, і громадського. Зазначу, він має бути комунальним і якомога безпечнішим. Мабуть, нам не потрібно стільки автобусів, які їздять містом, влаштовуючи дорожні затори і забруднюючи атмосферу неймовірною кількістю шкідливих викидів. Нехай самих автобусів буде менше, але вони будуть більш вмісткими і, бажано, такими, що працюють на альтернативних видах палива. Перспективи для цього є. Візьмімо той же «Еклетроавтотранс», який, на мою думку, потрібно забезпечити новішими і якіснішими тролейбусами та збільшити кількість його маршрутів.
Дуже важливе питання охорони здоров’я. Ну, лікарів, звісно, «переробити» поки що важко. А ось заклади охорони здоров’я довести до європейських стандартів цілком можна. Ми ж дуже любимо говорити, що івано-Франківськ — європейське місто. А зайдіть до міської лікарніѕ Вона схожа на європейську? Ось у ці та інші аспекти я вкладаю поняття загальної безпеки жителів, якою має опікуватися мер.
-Якщо вже згадали про безпеку, то мене не те що хвилює, а навіть дратує система забудови Івано-Франківська. Ліплять ті будинки де хочуть. Але ж згідно з будівельними нормами і правилами один будинок від другого має розташовуватися за фасадом на відстані, яка дорівнює його висоті. Щоби в разі якоїсь руйнації не зачепили одне одного.
— З цієї точки зору насамперед потрібно прийняти геплан забудови міста, в якому мав бути обов’язковий пункт про стратегічний розвиток. Конкретно в якому напрямку місто буде розбудовуватися. Спробуймо розібратися, в який бік можна розбудовувати Івано-Франківськ. У бік Крихівців? Ні, бо впираємося в Драгомирчани. У бік Надвірної? Але на шляху стануть Черніїв, Березівка. Можна, звісно, звернути увагу на тисменицькій напрямок. Але через шість кілометрів ми вже зіллємося з Тисменицею. Тож найбільш перспективний напрямок — калуський. Та водночас одразу потрібно прорахувати, скільки необхідно буде побудувати мостів для нормального сполучення, розробити транспортні розв’язки, вирішити питання водопостачання, бо в тому напрямку з цим є проблеми.
А якщо цим не займатися, то й матимемо той хаос, який існує нині. Забудовники шукають місце, де б спорудити той чи інший об’єкт. Постає питання, зокрема, з провітрюваністю кварталів. Бо в тих кам’яних мішках, яких нині набудували, повітря просто застоюється і ним змушені дихати люди. А все — від так часто згадуваної мною відсутності стратегічної лінії. Наведу таку паралель. Щороку президент США звертається до нації, де, зокрема, й розповідає про плани на наступний рік. Всі розуміють, що так і буде, як він сказав. і бізнесмени виходячи з цього починають будувати свої плани, інвестори бачать, куди можуть вкласти гроші, і таке інше. Але ж так само може бути і з містом.
– Та у нас також багато говорять, планують, обіцяють, а на виході…
— Бо досі ще немає прозорості й публічності влади. Будь-які рішення потрібно приймати з урахуванням думки людей. А не тихенько в кабінетах за принципом «я тобі, а ти — мені».
– Але ж люди також не однозначні. Недаремно ж кажуть, що демократія — найгірший спосіб правління.
— Якщо говоримо про правильну демократію, то це, насамперед, відповідальність. Наприклад, вас обрали міським головою і ви щороку звітуєте про свою роботу. Це і називається відповідальністю. інша річ, що чомусь це в нас не робиться. З другого боку, і люди також повинні бути відповідальні. Якщо виборець такий недолугий, що свою місію бачить лише в тому, аби прийти раз у 5 чи 4 роки на вибори, а далі перекласти все на мера чи депутата, то таке і ставлення буде до нього. Є така сакраментальна фраза, що люди заслуговують таку владу, яку вони мають.
– Скажімо, мером стає людина від об’єднання «Самопоміч». Вона готова до такої відповідальності?
— Дуже добре. Візьмімо приклад Львова. Якщо порівняти місто у 2006 році, коли лідер «Самопомочі» став його мером, і нинішній Львів, який він створив, то між ними лежить просто прірва. Це приклад, як ми працюємо. інший приклад — робота нашої фракції у Верховній Раді. Що депутати від «Самопомочі» говорять, те й роблять. Можете назвати ще якусь політичну силу в Україні, котра мала б такі приклади, досвід і принципи?
– Чи не тому на ваше об’єднання є вже, по суті, наїзди?
— Як між корпораціями є конкуренція, так і між політичними силами. На жаль, вона також не завжди чиста й чесна. Якщо хтось такий слабкий, що не може перемогти аргументами правдивими, відповідними прикладами, досягненнями, то цілком спроможний вдатися і до екстремістських дій, використання адмінресурсу тощо. Хоча політична боротьба має бути боротьбою ідеологій.
– До речі, яку ідеологію сповідує об’єднання «Самопоміч»?
— Це ліберально-консервативна партія. Консервативна в тому, що наша держава Україна, державна мова українська, маємо свої традиції і релігію. Ліберальна з точки зору економіки, яка не може бути апріорі консервативною і монополізованою. і ліберальна щодо свобод людини. Зокрема, сповідуємо такий принцип: моя свобода закінчується там, де починається ваша.
– Гарні слова, які багато разів чув, але значно рідше бачив, щоби вони втілювалися в життя.
— А це має контролювати держава, яка, з одного боку, є органом насилля, з другого — продукує закони. Вони мають бути чіткими і зрозумілими. Я, наприклад, не можу зрозуміти, чому в українській Конституції, зміни до якої готують нині, повинні вживатися іноземні слова. Можливо, це консерватизм від «Самопомочі», проте навіщо українське слово «урядовець» замінювати на «префект».
– А як ставитеся до засилля у вищих ешелонах влади іноземців, зокрема грузинів?
— Якщо це на користь держави й людям, то нехай вони будуть. Ось ви згадали про підмітання вулиць. Хіба вам не байдуже, хто буде їх підмітати чи контролювати їх роботу? Головне, щоб коли йдете до праці, вони були підметені чи розчищені взимку. Хоча це порівняння не зовсім коректне, бо ж наразі говоримо про цілу державу. А людям, звісно, не байдуже, хто нею керує. До того ж між Грузією та Україною лежить велика прірва в ментальності, кількості населення, релігії. Переконаний: що можна зробити в Грузії, навряд чи добре вийде в Україні і навпаки. Крім того, невже в Україні немає потенційних кадрів, які б могли ефективно керувати державою? Думаю, що є. Маємо приклад того ж Садового, як можна успішно розв’язувати проблеми мільйонного міста і досягти результату.
– Між іншим, він же міг бути народним депутатом, що значно легше, ніж керувати Львовом.
— Так, але він керується тим принципом, який я часто згадую, сам керуюся і котрим керується об’єднання «Самопоміч»: принципом відповідальності. Люди його обрали, довірилися йому і він розуміє свої обов’язки перед ними. Ця риса й допомагає Садовому в роботі. Тому що без почуття відповідальності перед людьми і за свою діяльність важко щось досягти позитивне. Треба лише, щоб «нам дали можливість бути такими, як ми є».
– Зрештою, ідеальних керівників немає, і така вже риса наших людей, що завжди є незадоволені владою.
— Безперечно. Як і те, що постійно виникають проблеми, які потрібно розв’язувати, і люди з цим йдуть до влади. Зайдіть у ту ж Львівську міську раду — там постійно багато відвідувачів. і тут саме й має спрацьовувати принцип публічності і прозорості влади — щоби їх вислухати. інакше виникають пікети, намети, вічаѕ Тому має бути так, що, скажімо, людина, яка чомусь незадоволена роботою Тараса Виноградника, могла це мені сказати сама. Так, є багато питань, котрі можна вирішити тільки на відповідних рівнях. Скажімо, тільки Верховна Рада в змозі прийняти такі закони, щоби не було нарікань на роботу судової гілки влади і судді не мали можливості трактувати закон, як їм заманеться. Ми тут, на місці, не можемо переписати Конституцію, якщо нас щось у ній не влаштовує. Але можемо з увагою поставитися до людей, щоби вони відчули свою значимість і побачили перспективу. На ділі побачили, що про них піклуються, звертають увагу на їхні проблеми і роблять усе, щоби вони могли спокійно та безпечно жити.