Табір у Дембках за 40 кілометрів від Варшави, в тихій місцині посеред лісу, розрахований на 150 осіб. Зараз у ньому перебуває півсотні, переважно це біженці з Чечні, Грузії, Узбекистану, Росії та України, інформує ВВС Україна.
Тут є все необхідне для мінімального комфорту – кухня, ванні кімнати, пральні, кімната матері та дитини, ігрові приміщення. Все облаштовано і для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Діти біженців обов’язково мають ходити до школи, батьки ж тим часом можуть вивчати польську мову у таборі. Фактично це вся зайнятість жителів таких осередків.
"Ми ніде нікому не потрібні"
"За останній рік табори для біженців у Польщі істотно змінились, – каже Ева Пєхота, прес-секретар польського Управління у справах іноземців. – Раніше було галасливо, місцями брудно, лежали розкидані речі, а тепер тихо, спокійно, татусі з дітками гуляють на подвір’ї. Коли я спитала у директора табору, в чому причина таких змін, вона відповіла – це приїхали біженці з України".
Ми всі мирно тут живемо – і чеченці, і українці, і росіяни, і казахи. Але насправді ми ніде нікому не потрібні – ані Швеції, ані Польщі, ані Україні…
Руслан, біженець з Дебальцевого
Руслан із дружиною та дворічною дочкою у січні з Дебальцевого поїхав до Києва, а звідти, маючи польську шенгенську візу, полетів до Швеції.
Там родина клопотала про отримання статусу біженців, їм відмовили та депортували до Польщі. У таборі родина живе від початку липня.
"Якщо порівнювати такий самий табір тут і в Швеції, то тут краще – умови кращі, харчування краще і ставлення до нас краще, – розповідає чоловік. – Ми всі мирно тут живемо – і чеченці, і українці, і росіяни, і казахи. Але насправді ми ніде нікому не потрібні – ані Швеції, ані Польщі, ані Україні…"
Він розводить руками, бо вже знає, що його клопотання не матиме позитивного рішення, тому планує повертатися в Україну.
"Точно скажу, що я іншим повернуся додому – я ще більше цінуватиму та любитиму рідну землю".
Чоловік каже, що від початку конфлікту на Донбасі допомагав українським
військовослужбовцям, двічі був побитий за свою позицію. "Ми спробували і нам не вдалося знайти кращого життя. Це нормально, так буває. Зрештою, байдуже, де починати все з нуля – тут чи там, але вдома все ж таки рідні стіни допомагатимуть", – підсумовує Руслан.
Разом з Русланом у цьому таборі мешкають переважно іноземці, які розпочали процедуру отримання статусу біженця в Польщі, але потім вирішили поїхати далі до Європейського Союзу, не дочекавшись результату, або ж одразу після отримання польської візи почали клопотати про отримання статусу в інших країнах ЄС.
Загалом, за словами Еви Пєхоти, за 2014 рік про отримання статусу біженця в Польщі клопотали 2318 українців. Станом на 14 вересня цього року польський уряд отримав ще 1786 таких заяв від українців, однак за останні два роки статусу не отримав ніхто. Пані Пєхота каже, що у першій міграційній хвилі було чимало людей із вищою освітою, досвідом роботи на керівних посадах. Згодом деякі з них почали пробувати легалізуватись у Польщі.
"Я ніхто і звуть мене ніяк"
Претендувати на притулок може будь-хто, якщо у країні ведуться бойові дії, але комісія розглядає кожен окремий випадок, з біженцем (точніше тим, хто клопоче про статус) проводиться довге інтерв’ю, потім – перевірки і після того – висновок.
Тарас із Вінниці майже рік "подорожує" Європою по польській туристичній візі. Спершу був у Німеччині, де отримав відмову у наданні статусу біженця та був депортований до Польщі.
У таборі живе другий тиждень в одній кімнаті з сомалійцем. Вінничанин вже навіть облаштував свій куточок на 12 квадратних спільних метрах помешкання, адже усвідомлює, що житиме тут щонайменше півроку – допоки його справа розглядатиметься керівництвом Управління до справ іноземців.
"Умови хороші – видали постіль, особистий посуд. Годують смачно тричі на день, тут чисто і спокійно. У принципі можна піти на "приват" – самостійно орендувати житло та отримувати щомісяця 750 злотих соціальної допомоги (орієнтовно 180 євро. – Ред.), але в мене такої потреби немає", – зізнається Тарас.
Працювати іноземці, котрі очікують на статус біженця, не мають права, натомість влада забезпечує їх медичним обслуговуванням і мінімальними соціальними гарантіями.
"Я ж ніхто зараз у цій країні, і звати мене ніяк. Втім, коли в мене виникла нагальна потреба звернутись до стоматолога, то я поїхав до Варшави у клініку, яка обслуговує біженців. Мені безкоштовно поставили пломбу і навіть повернули гроші за проїзд", – розповідає чоловік.
Директор осередку Божена Мишак розповідає, що вони намагаються максимально допомагати тим, хто потрапляє до них. Йдеться про сприяння у процесі адаптації, психологічну допомогу тощо. "Я працюю у цій сфері вже 15 років і добре знаю що таке людське горе і нещастя. Мені щиро хочеться допомогти кожному біженцю, адже тікають вони з рідних країн не від хорошого життя", – додає жінка.
Усього ж у Польщі 11 таких осередків для біженців. Зараз у них близько 2000 вільних місць. Загалом, уряд Польщі після окупації Криму в Україні та з початком проведення АТО, створив так звану "кризову базу" – пансіонати, соціальні установи, лікарні тощо, де можна у випадку нагальної потреби розмістити 7000 біженців.