Наприкінці минулого року в Івано-Франківську вибухнув скандал, пов’язаний із розбещенням неповнолітніх, зовсім дівчаток. Щоправда, наразі фігурує тільки одна особа. Наша газета вже про це писала, тож не будемо повторювати. З цього приводу 30 грудня в Івано-Франківському прес-клубі відбулася прес-конференція керівника арабської громади в Івано-Франківську Фуада Алліві. Цей захід на його прохання організував прес-клуб реформ, яким керує Іван Ципердюк. І розпочав він із нагадування про Декларацію прав людини, зокрема, в частині неприпустимості переслідування людини за расовою ознакою тощо, яку, сподівається, сповідують і наші журналісти.
Злочин є, підозрюваних нема
Щоправда, сама назва прес-конференції: «Щодо скандалу з арабами та «згвалтування» неповнолітніх дівчат» апріорі насторожила. Адже ніде ні в публікаціях, ні у виступах про жодне згвалтування не йшлося. Це різні речі й різні статті Кримінального кодексу. Хоча обидві стосуються одного із найтяжчих і наймерзенніших видів злочину. Тож спроба іронії з приводу цієї огидної ситуації — а тільки так можна сприйняти «згвалтування» в лапках — не менш огидна. Коли спробував з’ясувати в івана Ципердюка, звідки з’явилося таке означення теми прес-конференції, він «перевів стрілки» на модератора заходу, а потім чомусь звернувся до автора цих рядків, що, мовляв, тебе це заділо.
Виступ Фуада Алліві був коротким і зводився до кількох тез. Найперше: він двічі повторив про розповсюдження недостовірної інформації, хоча пізніше, вже під тиском присутніх, визнав, що ті араби були знайомі з дівчатками. Також попросив не судити всіх арабів, котрі є в івано-Франківську, по одному, бо в сім’ї — не без виродка, і висловив переконання, що їх буде покарано.
Після чого ми знову почули івана Ципердюка, котрий сказав, що на одному із місцевих сайтів було розміщено відео з Тернополя, де тамтешні поліцейські повідомили, що в розбещенні неповнолітньої оголошено підозру двом арабам, котрі навчаються саме в тому місті.
Далі надали слово представникам університетів — нафти і газу та медичного, котрі розповіли журналістам, як добре навчаються у нас студенти-іноземці, як гарно поводяться і таке інше. Всі предмети їм читають українською мовою, зазначив доповідач з медуніверситету, відповідно вони її вивчають.
При цих словах серед присутніх почувся дещо іронічний сміх, бо «знання» української яскраво продемонстрував сам Фуад Алліві. А за словами представниці університету нафти і газу, навчання у нас іноземців — це ціла політична програма. Адже по закінченні вони повернуться у свої країни, де розповідатимуть про Україну і таке інше. Але — про що? Це по-перше. А по-друге, пригадалося інтерв’ю араба кілька років тому в одній місцевій газеті про те, що реально вчитися до нас їдуть тільки відсотків 40, може, трохи більше, його одноплемінників. інші мають якусь свою мету. і запитання про те, скільки іноземців виконують ту політичну програму в частині повернення додому, очевидно, поставило доповідачку в скрутне становище. Повірити, що в Україні залишаються одиниці, важко. Зрештою, не можемо не згадати ще один пасаж з виступу цієї пані — про користь для нашої економіки від перебування іноземців, котрі платять за послуги, купують товари і таке інше. Додамо, що й навчаються не безплатно. Що ж, як любить казати відомий журналіст Микола Вересень: «Бабло перемагає зло». Тільки є ще одна фраза — це слова ісуса Христа, котрі вичитав в одній добрій книжці: «Золото у меча національної честі й свободи притуплює гостроту».
Та повернімося до інших фігурантів прес-конференції, зокрема, заступника начальника ГУ НП в області — начальника слідчого управління Тараса Генсіровського, котрий так і не зміг докладно відповісти на численні запитання, чому за два тижні не те, що ніхто не затриманий, хоч стало відомо, де ці діти перебували в Івано-Франківську, що з ними тут робили і яким чином вони потрапили до Тернополя, а й нікому навіть не оголошено про підозру. Зрозумійте правильно, ті його пояснення про якісь там експертизи, дослідження, на які він зсилався, не сприймалися і викликали хіба що скептицизм. Присутні були переконані, що все робиться для того, щоб особи, винні в цьому, спокійно по закінченні семестру виїхали з України і таким чином уникнули покарання.
Зауважу, що Тарасові Генсіровському запитання (зрештою, вони більше були подібні до претензій) ставили не журналісти, а представники різних громадських організацій. Більшість з них, до речі, випадково дізналася про цей захід, а їхній прихід, можливо, сплутав плани організаторів прес-конференції поіронізувати над «зрвалтуванням», розповісти про слухняних студентів-іноземців і, найголовніше, донести до громадськості позицію поліції, що хоча й кримінальне провадження є, проте підозрюваних нема.
«Сказати, що ми обурені цією ситуацією, — це нічого не сказати», — так зверталися активісти до Фуаді Алліві. Саме під їхнім тиском керівник арабської громади був змушений видушити з себе вибачення за дії одноплемінників. «Ми знаємо прізвища всіх тих тринадцятьох осіб, що були з дівчатками, — зазначив відомий громадський активіст Максим Кіцюк. — Вам привести тих тринадцять чоловік, щоби ви їх посадили?» — звернувся він уже до Тараса Генсіровського. Більш жорстко говорив волонтер, активіст Михайло Бойчук на позивний «Хімік»: «Даю вам добу, щоби самі привели тих псів. інакше я почну їх відловлювати. У ваших у кожного другого в кишені — наркотѕ», — сказав він Алліві. Представники різних громадських організацій, а тут їх було понад 20, пообіцяли, що не дозволять цю ситуацію спустити на гальмах.
«Ми прийшли туди не запрошені»
Серед активістів був і Степан Андрійців, з повідомлення якого у «Фейсбуці» стало відомо про цей випадок. Хоча він уже знайомий нашим читачам із інтерв’ю з ним, із деяких публікацій, все ж нагадаємо, з ким розмовлятимемо зараз.
Викладач Івано-Франківського медуніверситету, кандидат медичних наук Степан Андрійців був на Майдані, а коли почалася війна, зайнявся активною волонтерською діяльністю. Свого часу, пригадуєте, в ЗМі, переважно в соціальних мережах, іронізували, скільки надійшло до медуніверситету повісток на мобілізацію, бо на фронті катастрофічно не вистачало медиків, і скільки «відкосило» від армії. Степан Андрійців був у числі небагатьох викладачів, котрі пішли на фронт. Там він організував медичну роту і став її командиром. Нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.
— Як довідався про цю ситуацію і чому вирішив надати їй розголосу?
— Найперше, я не з тих людей, що звикли мовчати, коли бачать якусь несправедливість чи беззаконня. Можливо, це якось і заважає в житті, але такий вже є. і коли довідався про цей випадок, то про емоції згадувати зайве. Нехай це прозвучить банально, але хіба для того я і десятки, сотні тисяч інших людей стояли на майданах, щоби у нас безкарно творилися такі речі?! і єдине, що міг зробити в цій ситуації, — надати їй розголосу, щоби унеможливити намагання певних осіб і певних структур спустити все на гальмах. Що стосується джерел, а їх було кілька, бо перед тим, як написати відповідне повідомлення у «Фейсбуці», перевіряв інформацію, то, звісно, їх розкривати не буду. Зазначу тільки, що в правоохоронних органах ще залишилися чесні люди, котрі не мають наміру терпіти той безлад, який і далі панує в нашій державі загалом, і в їхніх структурах зокрема.
— По суті, ти розворушив осине гніздо. Не було якихось намагань вплинути на тебе і таке інше?
— Було чи не було — то байдуже. Головне, який отримали резонанс, скільки людей підтримало по всій Україні. Зрештою, сам бачив, скільки на ту прес-конференцію прийшло наших активістів. Причому, їх ніхто не запрошував. Пам’ятаєш, як я сказав, перефразувавши «Хіміка»: «Ми сьогодні прийшли сюди не запрошені». Навіть мене не запросили, що мали б зробити за логікою. Адже саме з мого виступу все почалося. Мабуть, у них була своя програма. Але зібралися представники різних громадських організацій, кожна з яких працює у певному напрямі, але мета у нас одна — жити в нормальній правовій державі. і в цьому випадку ми знову показали свою єдність, те, що не маємо наміру терпіти такі речі й що у нас є громадськість, з якою повинні рахуватися.
— Покоробило, як на початку прес-конференції прозвучала згадка про Декларацію прав людини. Нібито у нас є якісь прояви расизму, ксенофобії тощо…
— У тому-то й річ, що в Івано-Франківську живуть дуже толерантні люди. іноземці тут вільно почуваються, вільно ходять вулицями, спокійно сидять у різних, як кажуть, «злачних» місцях. Їх ніхто не чіпає. інша річ, що частина з них своєю поведінкою провокує неприязнь. і що стосується випадку з розбещенням неповнолітніх, то якби в цьому було помічено когось з місцевих, вже і преса би гуділа, причому в однозначній оцінці, і реакція правоохоронних органів не забарилася б. Саме цього ми й вимагаємо, щоби він був вирішений у правовому полі. Чи, може, комусь хочеться, щоб у людей урвався терпець…
— У зв’язку з цим випадком з’явилися думки щодо введення певного цензу для іноземців, передусім вихідців із Близького Сходу та північної Африки. Щоправда, особисто я не застосовував би його щодо наших братів-християн з тих країн. Уже тисячі їх засвідчили віру своєю кров’ю, десятки тисяч стали біженцями. Але в Івано-Франківську щось я цих людей не бачив…
— Маємо приклад Франції, інших країн, де є велика кількість таких переселенців. Вони нав’язують свій спосіб життя, звичаї і таке інше. Якщо так піде далі, то можлива ситуація, коли в Івано-Франківську доведеться шукати українця. Зверни увагу, що випадок, про який ми говоримо, стався в області, яка є батьківщиною Степана Бандери, осередком українського патріотичного духу. То що сталося з нами, коли дозволяємо відбуватися таким речам? Зрештою, подивися, що робиться в країні. Скільки знову опинилося на посадах людей, для яких «портрет Бенджаміна Франкліна» дорожчий за поняття честі, совісті, національної гідності.
— Мабуть, тобі це образливо. Пройшов Майдан, фронт, а результат…
— Справді, не такої країни ми чекали, не такої зміни керівництва, не такої люстрації. Не буду говорити про загальнонаціональний рівень, а зупинюся на місцевому, причому, в найближчій для мене, як для медика, галузі. Пригадай, як ми боролися проти тодішнього керівника департаменту охорони здоров’я ОДА Романа Мельника. Причин для його звільнення було достатньо. Не тиждень і не два. і все ж дотиснули. Але що отримали взамін? На цю посаду прийшов ще гірший. Причому коли Матейко був головним лікарем Галицької центральної районної лікарні, то тамтешні медики виступили проти нього. Його звідти забрали і… поставили керувати всіма лікарями області. Підвищили. А де були при цьому антикорупційний комітет, люстраційний комітет, так звані компетентні органи?
Біда в тому, що у нас більшість людей усіма правдами і неправдами рветься до влади, розглядаючи посаду виключно як можливість збагачення. Хоча реально вони живуть за наші гроші, за відрахування з наших зарплат, за податки, забуваючи при цьому, як тікали по відпустках, ховалися по лікарнях їхні попередники. У мене якось виникла думка, що вистачить вже Україні брати мільярдні кредити, які проїдаються і розкрадаються. Краще на ті гроші ж створити великий зарплатний фонд і запросити на керівні посади фахівців з Америки, Європи, якщо ми вже самі не можемо керувати. Нехай вони у нас покерують років 5-10, щоб ми побачили, яким має бути державний посадовець. і що посаду можна отримати не завдяки вже згаданим «портретам Бенджаміна Франкліна», а завдяки своїм знанням та відповідним якостям.
Знову хочу повернутися до ситуації в нашій медицині. Наприклад, маємо чудовий гірськолижний курорт «Буковель». Водночас там велике скупчення туристів і нерідко є випадки травматизму. Всі ми знаємо, що чим швидше людині нададуть невідкладну медичну допомогу, тим легше потім її буде лікувати, легші наслідки від травми. і ніяк не можу зрозуміти, чому травмованих везуть попри Яремчанську лікарню до Надвірної, а то й до івано-Франківська. Адже в Яремчі теж є травматологія, дайте туди сучасне обладнання, додайте штатних одиниць і люди будуть працювати. Тільки цього чомусь не робиться, комусь вигідно так, як є.
— Це треба спитати у «Буковеля»…
— Ні, саме у нашого департаменту охорони здоров’я треба запитати. Щодо цієї і багатьох інших ситуацій. Корупція в медицині така, що просто страх бере. і не тільки в медицині. Тому хочу зазначити: наша боротьба ще не закінчена. Так, це не подобається тим, хто наразі захопив «теплі» місця, але це їхні проблеми. Що вони нам зроблять? Пішлють на фронт? Ми повернемося. Спробують підставити? Усіх не пересаджаєш, бо нас багато і ми в єдності. Людям остогидли безлад і свавілля, котрі панують в державі. Вони навчилися себе захищати, в тому числі й силою зброї. і тепер у багатьох в думках вже не третій Майдан, а «чорна», чи як там вона буде називатися, сотня. Котра почне іншими методами наводити лад в країні. Це страшно, але винуватців потрібно буде шукати саме у владних кабінетах.
Івано-Франківськ ще не Кельн, але…
Ще раз нагадаю, що приводом для написання матеріалу стала прес-конференція, яка відбулася 30 грудня минулого року. З того часу в цій справі не помічено жодних змін. Зате маємо приклад Німеччини, коли на Новий рік араби влаштували там серію сексуальних нападів на жінок. Так вони віддячили країні, яка надала їм прихисток і їжу…
Ігор Никорович