Запалення верхньощелепних (гайморових) пазух є розповсюдженим захворюванням, що обумовлено особливостями анатомічної будови (несприятливі умови відтоку з пазухи) і можливістю інфікування з боку зубів.
Особливо часто гайморит спостерігається в період масового поширення грипу й інших простудних захворювань, а в дітей це захворювання може бути пов’язане з перенесеними кором, скарлатиною, вітряною віспою та іншими інфекційними захворюваннями. Проникнення інфекції здійснюється звичайно через ніс, кров і хворі зуби, або є наслідком травми з порушенням цілості стінки пазухи. Зниження опірності організму, особливості анатомічної будови, через які утрудняється відтік запальної рідини з пазух, нераціональне лікування вихідного захворювання – всі ці фактори сприяють виникненню гаймориту, роблять важчим його плин і призводять у ряді випадків до переходу гострого гаймориту в хронічний. При гаймориті може бути уражена одна пазуха або обидві. Поряд з гайморовими в процес можуть втягуватися й інші при даткові пазухи носа – ґратчастий лабіринт, лобові й основні пазухи. Залежно від виразності клінічних проявів захворювання й морфологічних змін у стінках верхньощелепних пазух виділяються катаральна й гнійна форми гострого гаймориту. Клінічна форма гострого гаймориту до сить характерна, але варто пам’ятати, що це захворювання нерідко протікає в стертій формі.
СИМПТОМИ ГАЙМОРИТУ. При гострому гаймориті, звичайно, відзначаються головний біль, що локалізується в лобових відділах і посилюється при нахилі голови вниз, при чиханні або кашлі, тривала нежить із ряс ними слизуватими або гнійними виділеннями з носа, підвищення температури тіла до 37,5 38oС, нездужання і слабість. Іноді спостерігається легка припухлість м’яких тканин в ділянці передньої стінки ураженої пазухи. Нерідко відзначається зниження нюху, а іноді й повна його втрата. Деякі хворі відчувають гнильний запах, що може бути непрямою ознакою гнійної форми захворювання. При постановці діагнозу й особливо при визначенні форми гаймориту велике значення має рентгенологічне дослідження – найбільш інформативним є знімок, зроблений у підборідно-носовому положенні хворого. На рентгенограмі придаткових па зух носа у хворого гайморитом звичайно відзначається зниження наповнення повітрям ураженої пазухи, нерідко виявляється горизонтальний рівень рідини в пазусі (при рентгенографії у вертикальному положенні хворого), іноді спостерігається крайове затемнення пазух. Велике значення в діагностиці й лікуванні гаймориту має пункція гайморової пазухи, що робить оториноларинголог.
Хронічний гайморит характеризується більше вираженими морфологічними змінами слизової оболонки гайморової порожнини, причому процес частіше доходить до глибоких шарів її стінки. Характер цих змін розрізняється при різних формах хронічного гаймориту, серед яких основними є катаральна, гнійна й поліпозна. Суб’єктивні прояви хронічного гаймориту виражені значно менше, ніж при гострому гаймо риті. Головний біль звичайно не різкий, без чіткої локалізації, частіше хворого турбує відчуття важкості в голові. Відзначається швидка стомлюваність, особливо при розумовій праці, носове дихання часто буває порушено, іноді хворі вказують на появу "закладеності" у лежачому положенні, зви чайно більше виражене на стороні ураженої пазухи.
Виділення з носа можуть бути слизуватими або гнійними залежно від форми хронічного гаймориту. Виділення, що затікають, дратуючи слизову оболонку гортані, викликають ряд неприємних відчуттів, властивих хронічному катару носоглотки – першіння, біль у горлі при ковтанні, сухість. Іноді ці скарги у хворих хронічним гайморитом є основними. При двосторонньому гаймо риті, особливо при його поліпозній формі, часто порушується нюх. Хронічний процес нерідко протікає безсимптомно й може стати випадковою знахідкою при рентгенологічному обстеженні хворого або проявитися при загостренні тими ж симптомами, що й гострий гайморит. Гайморит може бути не тільки важким самостійним захворюванням, нерідко він вик ликає ускладнення з боку внутрішніх органів – серця, нирок, печінки. У хворих хронічним гайморитом значно частіше відзначаються захворювання різних відділів дихального тракту, в тому числі пневмонії, бронхіальної астми (за даними різних авторів, до 60 відсотків хворих бронхіальною астмою страждають гайморитом). Захворювання центральної нервової системи також іноді виникають як на слідок гострого й хронічного гаймориту. Хоча й рідко, але трапляються грізні внутрішньо черепні ускладнення гаймориту.
ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ГАЙМОРИТУ. Воно переважно консервативне й проводить ся по рекомендаціях і під спостереженням оториноларинголога. Мета – ліквідувати явища загострення процесу, а у випадку прихованого протікання захворювання – усунути вогнище інфекції в організмі. Звичайно, це лікування проводиться під спостереженням оториноларинголога. У хворих із загостренням хронічного гаймориту з перших днів про водяться ті ж лікувальні заходи, що й при гострому гаймо риті. Профілактика гаймориту полягає насамперед у проведенні заходів, спрямованих на підвищення стійкості організму до простудних захворювань. Загартовування організму, заняття фізкультурою, достатнє перебування на свіжому по вітрі, раціональний режим праці – все це допомагає попередити розвиток захворювань верхніх дихальних шляхів або домогтися їх легшого протікання.
Важливо вчасно й раціонально лікувати захворювання, що сприяють виникненню гаймориту, зокрема, вчасно санувати порожнину рота, усувати зміни в порожнині носа, що викликають порушення дихання й перешкоджають відтоку вмісту гайморових пазух. Хворий гострим ринітом або із загостренням хронічного риніту, при лікуванні якого не вдається домогтися значного поліпшення протягом 57 днів, повинен бути проконсультований в оториноларинголога для виключення захворювань придаткових пазух носа й у випад ку їхнього виявлення – для своєчасного початку раціонального лікування.