Публікуємо відповідь відомого прикарпатського журналіста-політолога Богдана Вівчара опубліковану на сайті обласної "Просвіти":
Ось читаю розповсюджений «Фірткою» розлогий опус «Славних прадідів великих правнуки з трусами…» Бачте, знають Шевченка і припасували його уже в заголовку, відразу даючи зрозуміти глибину публіцистичного аналізу. Зроблений він на основі затребуваної аґенцією в ультимативному тоні довідки про штатний розпис ОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, порядок використання коштів, план роботи і заходів, а ще – декларацію доходів… Що ж, довідка як довідка. У журналістиці – це мертвий матеріал, який потребує живого спілкування з досліджуваною у публікації «матерією». Та ось лише на основі цієї довідки саркастично описується діяльність громадської організації, робляться висновки й оргвисновки.
Особлива увага звернена на газету «Галицька Просвіта». Дуже вже невідомому авторові не подобається часопис. І такий він, і сякий… А штат же який! Редактор, який одержує, згідно відомості, аж 766 гривень 96 копійок бюджетних асигнувань (хоч десь автори статті розкопали аж майже 1000 гривень). А ще ж є літредактор на півмінімальної зарплати та верстальник. Ось де автор угледів дерибан бюджетних коштів! (А в інших місцях не до снаги пошукати? Чи не скомандували «фас»?) І буквально пропонує закрити видання, мовляв, навіщо просвітянам газета. А чи не тому, що вона правдиво пише про владу й ситуацію в Україні, стоїть на захисті державної української мови, безкомпромісно викриває політичне лизоблюдство?..
Здавалося б, елементарна людська мораль і журналістська етика мали б спонукати автора хоч би поговорити з людьми, про яких збираєшся писати, тим більше про колеґ по перу. Тоді б він дізнався, що часопис виходить щотижня і не за рахунок бюджетних коштів, побачив би обсяг роботи і зрозумів би, що твориться він фактично на громадських засадах, ентузіазмом людей, які тут працюють… Зрештою, дізнався б, що він представлений на сайті обласної «Просвіти». А то ж навіщо так відверто брехати і вводити в оману людей, нібито «спроби знайти сайт газети також не принесли успіху». До слова, і ця публікація буде поміщена на ньому. Шукайте! Може, врешті знайдете.
Та ні, автор пішов шляхом своєрідного «соціологічного опитування». Мовляв, він став на вулиці й поцікавився у перехожих, наскільки вони знають часопис… Напевно, таким чином він же досліджував використання інших статей кошторису «Просвіти». Але ж, скажімо, звідки перехожому знати, що лише для підтримання взимку працездатної температури в Народному домі «Просвіта», як кажуть, аби батареї не заморозити, потрібно до 18 тисяч гривень у місяць. А опалювальний сезон у нас починається в жовтні, а закінчується в квітні. А «труси» вже давно не продають, хоч ярмарки сяк-так допомагали утримувати приміщення, надаючи його в безплатне користування різним громадським організаціям, проводити ремонти залів та кімнат…
Ось таким «соціологічним аналізом» і займається невідомий автор у своїй, з усього видно, замовній публікації. Бо спроби поспілкуватися з ним чи хоча б дізнатися авторство виявились безрезультатними. На мій телефонний дзвінок щодо розмови чи зустрічі в аґенції пообіцяли подумати чи передати головному редакторові. Відповіді не дочекався. Як і не назвали мені прізвища головного редактора, у якого хотів дізнатись, скільки ж заплатили за цей «заказняк». Зрозуміло, із позабюджетного кошторису. Ось така ця втаємничена «Фіртка», яка від інших вимагає гласності (включно з декларацією про доходи), посилаючись на закон «Про доступ до публічної інформації». А сама обляпала – і в кущі.
Що ж, я пішов тим самим шляхом, що й фірткачі, й спитав кільканадцять перехожих, чи знають вони, що таке «Фіртка». Одні говорили, що це маленькі дверцята у великій брамі, інші, що це вхід у загорожу до худоби чи свиней, треті, що це брамка до сусіда, четверті, що вхід до обгородженої купи гною, аби він не засмороджував околиці. І знаєте, панове, жоден не назвав, що це аґенція новин.
Отакої! За вашою логікою, вас потрібно закрити. Напевно це було б добре. Як на мене, то ваша «Фіртка» якраз і є входом до великої купи гною, у якому ви із задоволенням бабраєтесь. Час від часу засмороджуючи громадське довкілля. Тому не відчиняйте її. Бо дуже вже смердить замовним лайном.
Богдан ВІВЧАР