Не клопіт, а напасть. Все місто й околиці, вулиці й тротуари потопають в
болотах, що утворилися із «раптово» розталого снігу. Ті болота скоро можуть перетворитися на одне суцільне, такий собі місцевий Лох-Несс із можливим страховидлом-чудовиськом, що виринатиме аби когось нівроку злякати, і знову ховатиметься під темну воду… Тільки обличчя його зовсім відрізнятиметься від шотландського. Може, привидиться коломиянам хтось із наших керівників?
Адже вулицями неможливо проїхати. Тротуарами – пройти. Найбільше потерпають пішоходи. Як не промочать наніц ноги, то будуть обляпані автівками. Сьогодні ходити Коломиєю небезпечно і, як засвідчують лікарі, дуже травматично.
Днями до однієї поважної родини коломиян, з якими я вів розмову, приїхали гості із сусідньої Польщі. Як незручно було водити їх центральною частиною міста, аби показати наші нововиди – годі й уявити. Поляки дивувалися чому сніг не вивозять і жартома називали Коломию – «чорною перлиною». Погодьтесь, комплімент не надто привабливий.
Ми запитали людей, що знаються на справі, а також коломийських ґаздів: у чому ж причина, на їх погляд, цієї проблеми. Відповідь була така: вкрай погане очищення стічних решіток так званих «ліньовок» (вони почасти засмічені й забиті) для дощового й водяного стоку; незадовільне розчищення та прибирання снігу (його зовсім не вивозять, хоча б із центральних і пішохідних вулиць) та якесь очевидне і незаперечне незацікавлення відповідальних комунальних служб, аби істотно виправити ситуацію…
А ще існує думка, що проблеми виникли через те, що голова міста зі свитою та відсторонений від справ секретар займаються найперше «політикою», а не господаркою. Комунальники ж під той шумок гадають, що їм зійде із рук неповага до коломиян. Очевидно, у всіх них є багато поважних причин, аби пояснити (і навіть намагатися спростовувати!) такий незадовільний стан справ із вказаної проблеми. Але чи хоч якась із тих «поважних причин» влаштовуватиме людей, які щодня потерпають? Чи того хлопчика (дивіться фото), який не може нормально дістатися до школи і приходить до неї втомлений і в мокрому одязі?
Ситуація подекуди нагадує повоєнні совєтські часи, коли все валили на «розруху». Люди бідували й терпіли. Як не пригадати слова чудового професора Преображенського із незабутнього літературного твору: «Розруха насамперед не в кльозетах, а в головах…»
Тарас Григорчук