Почну з номера телефону – 067-28-28-258. Так зможете зв’язатися з отцем Володимиром Вінтонівим – настоятелем храму святого Йоана Хрестителя УГКЦ по вул. Микитинецькій в Івано-Франківську, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої Станіславівської. Просто після публікації про цей образ в газеті «Галичина» до мене почало звертатися чимало людей з питанням, як довідатися про молебни за сцілення, котрі відбуваються у тій церкві. Враховуючи, що отець Володимир наразі ще не запропонував мені почесної посади секретаря, відсилаю прямо до нього.
Власне, головним у тій церкві є саме чудотворна ікона. Просто отцю Володимиру була дана така ласка, відшукати її оригінал, який був вивезений з тоді ще Станіслава у 1946 році, у Польщі і повернути її у вигляді освяченого списку (точної копії) до нашого міста. Разом з тим у місті Івано-Франківську з’явилося справжнє відпустове місце, подібне до Гошова, Зарваниці, Почаєва тощо. Точніше, воно повернулося. Бо свого часу існувало там, де нині є так звана «голуба» церква, яка належить Українській Автокефальній Православній Церкві. Це поряд з будівлею обласної ради. А колись там була Вірмено-Католицька церква. І років триста, може трохи більше тому, в тоді ще маленькій церковці з’явився цей образ. Чи не одразу почалися чуда. Ікона плакала, мироточила і за її допомогою чимало людей зцілювалося від різних хвороб. За це народ назвав її Ласкавою.
Історію її повернення описав у своїй статті в «Галичині», тож не буду повторюватися.
Зауважу тільки, що у слід за нею з’явилися й інші копії. Одна з них перебуває в монастирі Отців Василіян. Судячи з деяких повідомлень, навіть якесь суперництво, до речі, не зовсім здорове почалося. Це прикро. Адже саме у Церкві ми шукаємо мир. І там, у храмі на вул. Микитинецькій він дуже присутній.
Інша річ, що знайти його, маю на увазі, саму споруду, спершу нелегко. От ідеш по вул. Тисменицькій з Івано-Франківська і саме перед мостом через Бистрицю є поворот направо. Отож прямуємо туди. Через невеличкий проміжок поворот наліво, далі прямо… З лівого боку шикарні «чвораки» заможних людей. Коли перший раз їхав туди, то навіть засумнівався – чи може тут бути святе місце? Але ось ще один поворот направо і раптом на невеличкому пагорбі виринає ніби Ноів ковчег на Арараті невеличка дерев’яна церковця. До речі, вона й збудована у вигляді ковчега. На подвір’ї, більше ніде такого не бачив, дитячий майданчик. Інколи туди приходять мами з маленькими дітьми. Зараз там взагалі краса. Клумби, різнобарвні квіти…
До речі, місце під церкву обрано невипадково. Неподалік була врятована жінка, яка топилася у Бистриці. Це було дуже давно. Жіночка поспішала на освячення нової Вірмено-Католицької церкви (нині та сама «голуба»), котру збудували замість старої церковці. Бажаючих помолитися і поклонитися чудотворній іконі було стільки, що вже не вміщалося в колишній споруді. Отож побудували нову. Це був якийсь там 17…рік. Одна жінка, поспішаючи на освячення нового храму, вирішали перейти Бистрицю вбрід. Чи раптом прибула велика вода, що не дивно для гірських річок, чи вона втрапила в яму, але почала топитися. У відчаї вигукнула: «Мати, Ласкава! Врятуй!». За мить, невідомо яким чином, жінка опинилася на березі. В науці це називається ефектом телепортації.
В самій церкві звернув увагу на якісь фігурки, котрі висіли на стіні в рамці на оксамитовому тлі. Дозволив собі підійти ближче. Це виявилася старовина срібна монета, друге було ніби людський торс, а третя нагадувала ногу. Виявляється, колись люди, вдячні за чуда зцілення, дарували срібні і золоті речі церкві. Деякі з них виливали у вигляді того органу чи частини тіла, який був оздоровлений. Десь отцю Володимирові вдалося знайти частинку цих речей.
Але, ще раз повторюся, головне це чудотворний образ, який ласкаво дивиться на нас з захрестя. «Без неї я ніхто». – каже отець Володимир і дуже заперечує, коли починаєш йому дякувати і таке інше. «Зцілює лише Бог, я навіть не посередник». – настоює на своєму.
Авжеж. Минулої п’ятниці одна жіночка, котра приїжджає сюди з Калуша, розповідала, що одного разу навідалася, а отця Володимира не було. Мав якісь справи. Тут щоправда, дьяк Сашко навідався. Посиділи з ним на лавці перед замкненою церквою, поговорили і жінка відчула себе настільки добре, що й словами не описати. «Тут саме місце зцілює». – стверджувала вона. Та ж хіба для ласки Матері Божої якісь замкнені двері можуть бути перепоною?..
Коротко кажучи, пишу ці рядки у четвер. Завтра, у п’ятницю, в храмі святого Йоана Хрестителя по вул.. Миктитинецькій о 12 годині дня розпочнеться черговий молебен. Сам іду і Вас запрошую.
Ігор Никорович