В Богородчанах на алеї імені Небесної сотні і навколо неї, бо місця на всіх не вистачало, понад тисячу, якщо не більше людей зустріли труну з тілом свого земляка, жителя села Глибоке, бійця одного батальйонів «Правого сектору» Володимира Байдюка. Він загинув в бою в районі Донецького аеропорту 21 листопада. Перед цим ще встиг «есемескою» привітати свою маму з днем народження. До речі, а у вівторок, 26 листопада, Володимиру виповнилося б 25 років. Але сталося так, що цей день співпав з його похоронами.
Нам поки що не відомі подробиці його загибелі. Знаємо тільки, що разом з ним загинув ще один боєць цього підрозділу – киянин. Обидва були розвідниками. Володимир мав позивний Морпех. Його побратими, котрі привезли тіло героя на його малу Батьківщину, мабуть, більше вміють воювати, ніж говорити, бо були не багатослівні. Згадували Володимира як безстрашного бійця. Один з його друзів, розповів як вони мріяли, що коли закінчиться війна, зустрінуться вже у когось вдома, бо жили неподалік один від одного. «Та тепер вже не зустрінимося». – з сумом сказав побратим. В інтернеті, повідомляючи про загибель свого товариша, одна дівчина, яка служила з ним підрозділі, написала, як Володя любив побурчати, звісно, по доброму, що на війні жінкам не місце і віддавав їм свій бронежилет, коли цього захисного спорядження на всіх не вистачало, в першу чергу їм, якщо очікувався бій.
Парафіяльний священик, на очах якого зростав хлопець, підкреслив, що він, коли над державою нависла небезпека, не відкупився, а, навпаки, пішов добровольцем захищати нашу землю ще там на Сході, аби не допустити ворога сюди. Бо хто, як не я, думав юнак.
В очікуванні, поки труну з тілом героя привезуть зі Львова, богородчанці молилися за упокій його душі, просили Бога в ім’я хресних мук Христа змилосердитися над нами і цілим світом. Нарешті в супроводі побратимів по зброї приїхав автобус з загиблим. Під звуки пісні «Пливе кача» та вигуки «Герої не вмирають» пронесли труну, покриту прапором «Правого сектору» та державним стягом до пам’ятника Небесній сотні, де відбулася панахида, яку відправили п’ять священиків на чолі з деканом місцевого деканату УГКЦ отцем Петром. До речі, чимало присутніх стало на коліна, коли попри них проносили труну.
Гірко, страшно плакала мама, яка не могла відірватися від гробу сина, ще якийсь чоловік поряд з нею, очевидно, батько, і ще якась жінка. Чувся сильний плач серед людей. По відправі під звуки траурного салюту, який дали побратими героя, труну знову завантажили в автобус і повезли до його села, де у вівторок в 10 годині ранку відбудеться похорон Володимира Байдюка. У нього залишилася молода дружина і маленька дитина.
Вже давно йде поговір, що ці люди, котрі віддали свої життя за нашу країну, своєю смертю, своєю кров’ю змивають не тільки власні гріхи, але й приносять себе у жертву за нас, за нашу державу. Тож вічна їм пам’ять!