В умовах повномасштабної війни Росії проти України жахливі кадри зруйнованих міст, поранених людей і сцен страждання стали майже буденними у вітчизняних медіа. Однак з кожним місяцем постає все гостріше питання: чи є українська аудиторія стійкою до таких матеріалів і чи вживають редакції достатніх заходів, аби запобігти повторній травматизації громадян?
Медіааналітикиня Інституту масової інформації (ІМІ) Яна Машкова підкреслює: раніше вважалося, що сильний стрес від перегляду подібного контенту можуть зазнати лише діти або особи з підвищеною чутливістю. Війна змінила ці уявлення.
“Тепер питання навіть не в тому, чи маркувати такий контент, – це етичний обов’язок”, – зазначає вона.
Психологи нагадують: будь-яка людина, яка тривалий час перебуває під впливом шокувальної інформації, може відчувати симптоми, що свідчать про так звану хронічну колективну емоційну втому. Це знижує здатність сприймати навіть важливі новини без стресу.
За даними ІМІ, українські медіа й канали у месенджерах часто розміщують фото чи відео з тілами загиблих, кров’ю або наслідками обстрілів, причому іноді – без жодного попередження. Попри те, що подібні кадри можуть слугувати доказами воєнних злочинів, вони становлять значну небезпеку для психічного здоров’я глядачів.
Медіаексперт Дмитро Баркар пояснює:
“Навіть здорова людина після перегляду такого матеріалу може зіткнутися з безсонням, стрибками тиску, порушенням дихання або нав’язливими спогадами. Це не про цензуру, це про згоду і зменшення шкоди”.
Баланс між доказами і етикою
Журналісти часто опиняються перед вибором: публікувати кадри, що можуть слугувати важливими доказами злочинів проти людяності, чи утриматися, аби не травмувати читачів, особливо тих, хто вже пережив схожі події.
Прикладом є публікації після ракетного удару по Сумах 3 червня, коли низка медіа розмістила фото тіл загиблих без будь-якого блюру або попереджень. Такі зображення швидко поширилися в соцмережах і телеграм-каналах.
Подібна ситуація трапляється й у військових медіа, які нерідко публікують відео ураження ворога FPV-дронами, що також містять сцени насильства.
“Краще перебільшити з маркуванням, ніж випадково завдати шкоди читачу”, – наголошує Машкова.
Відсутність законодавчих вимог
В Україні немає закону, що зобов’язував би онлайн-медіа маркувати травмівний контент. Це повністю залежить від редакційної політики. Одні додають позначку “18+”, інші – розширені попередження. Проте, за словами Баркара, самі вікові обмеження малоефективні, адже “травма не запитує про вік”.
Як варто діяти
На думку експертів ІМІ, оптимальним є поєднання кількох методів: блюр або закриття зображення, виведення попередження перед його показом, а також чітке пояснення змісту. Це дає можливість аудиторії самостійно вирішувати, чи переглядати матеріал.
Рекомендовані формулювання:
- “Увага! Відео містить сцени насильства, що можуть спричинити психологічний дискомфорт”
- “Зображення містить графічний контент, який може бути травматичним”
- “Матеріал містить опис травматичних подій”
- “Зміст статті може бути травматичним”
- “18+”
Баркар підкреслює:
“Якщо людина бачить подібний матеріал несподівано, відповідальність лягає на того, хто його поширив. Маркування – це прояв поваги, а не заборона”.
Експерти ІМІ наголошують: необхідно створити єдині базові стандарти етичного маркування травмівного контенту та обговорити їх на рівні професійної спільноти. Це допоможе медіа працювати з правдою, не експлуатуючи при цьому людський біль.
Матеріал опубліковано в рамках проєкту “Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця”, що впроваджується ГО “Івано-Франківський прес-клуб реформ” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні