Цього чоловіка, мабуть, не варто представляти широкій публіці — cвого часу він запам’ятався телеглядачам як «містер «Тайд» із ролика з рекламою прального порошка, як ведучий популярної програми «Квадратний метр». А пізніше різнобічна творча особистість актора за фахом засвітилася для нас мистецьки яскравими, причому, що важливо підкреслити, суспільно резонансними, гранями ще й як музиканта, співака, культуртререра, письменника дещо епатажного спрямування. Мабуть, цьому сприяло те, що він чітко й однозначно утвердився в своїй україноцентричності. Антін МУХАРСЬКИЙ (сценічне ім‘я — Орест ЛЮТИЙ) бачить злиття сучасного шоу-бізнесу з політикою і не без успіху протиставляє нинішній експансії на український культурологічний простір за мовчазного споглядання чи й потурання влади потоків попси від нашого північно-східного сусіда власні «стьобові» проекти, як-от «Лагідна українізація».
У рамках цього проекту митець зі своїм гуртом «Сталін унд Гітлер капут» виконує патріотично наснажені гостросатиричні переспіви українською мовою пісень радянських часів, найбільш одіозних проявів російського шансону. Українізує їх в естетиці «бандерівської криївки». За словами Антіна Мухарського, його альтер его нині так радикалізувалося, що Орест Лютий може мешкати лише в криївціѕ Пан Антін, як він каже, любить і українців, і росіян, але ненавидить хохлів і москалів. Уявлення про згаданий проект дають уже самі назви пісень: «А я — не москаль» (так названо і весь випущений торік інтернет-альбом), «З чого починалась Московія», «Не буду більше врагам коритись», «Ах, Бандеро — український апостол», «Слава Україні!», «Взорвали бюста в саду біля обкому», «Лук’янівський СіЗО». А ще Антін Мухарський — автор трьох прозових книг, одну з яких — за його визначенням, «радикальну повість» «Смерть малороса, або Ніч перед Трійцею» — він написав у відповідь на творчість відомого українофоба Олеся Бузини.
Отож можете уявити собі, з яким зацікавленням і нетерпінням тисячі людей на яремчанському майдані Свободи під час недавнього дня міста (про його відзначення розповідала «Галичина») очікували на анонсований у програмі святкового концерту виступ Ореста Лютого. Незадовго ж до виходу столичного гостя на сцену з ним мали нагоду поспілкуватися просто на пероні залізничного вокзалу прикарпатські журналісти.
– Пане Антіне, в Яремчі вам уже доводилось бувати?
— Я не знаю, хто такий Антін, він у Києві залишився, я — Орест Лютий. То є різні люди. А побував я востаннє у Яремчі ще півтора десятиліття тому.
– Ваш гурт «Сталін унд Гітлер капут» приїхав сюди виступити в рамках якогось мистецького туру Україною чи довелося перервати свій літній відпочинок?
— Ми не те що перервали його (хоча могли б уже й відпочивати) — ми радо відізвалися на запрошення мерії виступити на дні міста. Бо Яремче — як магніт для людей, закоханих у ваші гори, в гуцульську культуру. Через стільки років знову приїхав у цей смерековий край, у містечко на березі швидкоплинного Пруту, і бачу, що тут усе, так би мовити, на своїх місцях. Як і раніше, перехожі на вулицях усміхаються одне одному. В Яремчі з’являються все нові ошатні й затишні колиби, де хлопці, в яких усе горить в руках, приготують для вас смачне м‘ясо чи форель. Гуцули не розучилися продукувати гарні мистецькі вироби. Бачу, що хоч і не так швидко, як хотілося б, але потроху життя людей стає кращим.
Неможливо дитину народити за три місяці, а вона мусить цілі дев’ять місяців визрівати в материнському лоні. Так само неможливо одразу народити й Україну, щоб у державі одразу стало чисто й гарно. До цього маємо рухатися поступово, але таки рухатися, а не тупцювати на місці. і кожен із нас за це відповідає — за свою діляночку, свій маленький плацдарм, за свою боївку, свій фронт. Робімо своє життя кращим, багатшим не тільки матеріально, а й духовно — і цим ми бодай на дещицю робитимемо кращим життя всієї України. Мене одного разу запитали: «А чи готові ви вмерти за Україну?». Я відповів: «Настав, як мені видається, той час, про який мріяли наші предки, — коли можна не вмирати за Україну, а жити для України. Це значить займатись улюбленою справою, ростити дітей, читати книжкиѕ Зрештою, насолоджуватися життям у вільній Україні навіть за кухлем пива».
Ось який базовий принцип мого життя. і я хотів би, щоб усі українці були щасливими, щоб навчилися відчувати і сенс, і насолоду від життя у своїй країні.
– Наша розмова одразу перелилася у філософське річище?
— Це радше мої принагідні роздуми вголос, а, повертаючись до вашого запитання, скажу, що, на жаль, наш гурт у вашому гостинному й доброзичливому краї матиме лише цей єдиний виступ перед глядачами, бо вже завтра нагальні справи кличуть назад до столиці. Все у мене наперед розписано: на каналі TВі розпочинаю культурологічний проект «Зелена лампа».
– А що привезли ви яремчанським глядачам?
— Це, сказав би, пісні, співзвучні нашому часові, є і про Яремче, про ваш край з давніми повстанськими традиціями, численними місцями бойової партизанської слави УПА. Як ви, мабуть, чули, виступаємо ми також із проектом «Сувора українізація» — ці пісні співаємо в закритих клубах. Оскільки ж тут, на майдані, є діти, підлітки, то наш антитоталітарний гурт «Сталін унд Гітлер капут» сьогодні виступить із «Лагідною українізацією». В рамках цього проекту виконуємо композиції, які потішать серце справжнього українця. Бо хоч нам кажуть, що Друга світова війна почалася в 1939 році, а закінчилась у 1945-му, насправді вона для українців і досі не закінчилась. Певні ворожі до української державності сили й далі відкривають фронти супроти нас — цивілізаційні, культурологічні, мистецькі. Тому і наш гурт влаштовує на тому культурологічному фронті певні диверсійні акції. Такий собі маленький партизанський загінѕ Звичайно ж, не йдеться про якісь військові дії, гурт обрав для себе іншу форму боротьби — ми очищаємо наш вітчизняний артпростір, робимо його чеснішим, доброякіснішим.
– Пане Антіне, вибачте, пане Оресте, розкажіть трохи про гурт під вашою орудою.
— Це, сказав би, супергурт із людей, котрі, по-перше, є відчайдухами. «Чи не страшно?» — питають інколи мене й інших учасників нашого музичного колективу. В кожній людині, безумовно, присутній страх — страшно зважитися робити те, що вимагає від неї певної громадянської відваги. Однак ти через цей страх переступаєш, бо довкола тебе вже аж зашкалює кількість облуди, брехні, кількість симулякрів у політиці, себто тих, хто насправді є лише подобою, копією політика — брехливою і продажною. Люди в нашому антитоталітарному гурті, в нашій боївці, і самі борються зі страхом у собі, і кажуть усім українцям: «Не бійтеся — ви на своїй землі. Ви мусите відстоювати й обстоювати ті принципи, за які йшли на прю ваші предки, мусите робити щось дієве, щоб Україна не просто існувала, а була потужною і гарною державою. Мусите, бо багато хто зазіхає нині на цю благодатну землю, хоча й не прямо, а у прихований спосіб».
– Як ви добирали людей до свого гурту, як знайшли один одного?
— Це відбувалося спонтанно. Взагалі, це вже другий склад гурту, бо дехто у нас не витримує. Адже я маю тверде переконання в тому, що для мистецького колективу конче необхідні дисципліна, зосередженість на вирішенні творчих завдань, щоб не впасти, скажемо так, в алкогольний синдром, не потрапити в якісь неприємні історії. Бо життя в учасників гурту нелегке: гастролі, переїзди, зміна місць проживання, ненормований робочий день. Тому тепер у нашому творчому колективі, нашій боївці, згуртувалися справжні бійці, котрі в поході, як-то кажуть, не вживають. Тільки після походу, після своїх бойових справ, можемо сісти розслабитися.
– Все ж чому ви так назвали свій гурт — «Сталін унд Гітлер капут»?
— Ця назва має старе історичне підррунтя. Гітлерівці боролися за панування третього рейху в усьому світі. Комуністи боролися за панування Радянського Союзу в усьому світі. А за що боролися вояки УПА? За Україну. Третього рейху нині нема, тоталітарного «совка» теж нема, а є вільна Україна. і ми, українці, повинні давати рішучу відсіч будь-яким тоталітарним зазіханням і замахам на нашу державу. Маємо бути пильними, зважати на те, що імперія поряд з нами відроджується, що нині знову розпочинається експансія ворожих сил на Україну — культурологічна, економічна, політична, соціальна.
– Як ви гадаєте, ваша патріотична творчість підвищить національну самосвідомість українців?
— Я, знаєте, про такі речі не думаю. У своїй творчості роблю те, що можна визначити як рефлексії. Не ставлю перед собою завдання змінити світ, зробити в ньому когось кращим — я просто воюю на своєму маленькому плацдармі. і радив би кожному українцеві зробити свій патріотизм, своє життя діяльними. Роби, друже, на своєму маленькому фронті щось посутнє, аби твоя територія була українською, була кращою, аніж дотепер.
Наш гурт прагне власними творчістю й життям щодня воювати на своєму маленькому фронті. А яким буде результат, який слід залишимо на українському і світовому мистецькому, культурологічному просторі — тільки час покаже, і то тоді, коли ми вже відійдемо в інші світи.