Запити на публічну інформацію: головні юридичні аспекти для журналістів
Запит на публічну інформацію залишається одним із найдієвіших інструментів, який дає можливість журналістам і громадським діячам отримувати офіційні відомості від органів влади. Попри просту процедуру, на практиці цей процес часто супроводжується труднощами: відповіді надають із порушенням строків, а іноді запити ігнорують.
Навіть чітко виписаний Закон України «Про доступ до публічної інформації» не містить готових рішень для всіх можливих ситуацій. Тому журналістам важливо знати нюанси його застосування, щоб ефективно відстоювати своє право на інформацію.
Запит чи звернення: у чому різниця
Часто розпорядники інформації помилково або навмисно трактують журналістський запит як звернення громадянина. Це дає змогу збільшити строк відповіді з 5 робочих днів до 30 календарних. Причина — або нечітке формулювання суті запиту самим журналістом, або свідоме перекручення з боку органу влади.
Запит — це окрема процедура, яка регулюється спеціальним законом і передбачає надання вже створеної та зафіксованої на матеріальних носіях інформації.
Приклад судової практики
Велика палата Верховного Суду у справі №990/11/24 розглядала відмову Офісу Президента надати роз’яснення щодо висловлювання глави держави про «п’ять-шість менеджерів». Суд підтримав відмову, зазначивши: якщо запит вимагає створення нової інформації або виходить за межі повноважень органу, дія закону не поширюється.
Обов’язкові реквізити запиту
Закон встановлює три основні вимоги:
- ім’я запитувача та його контакти;
- опис запитуваної інформації або дані про документ;
- підпис і дата (для письмових запитів).
Суди наголошують: необхідно довести, що інформація вже є у розпорядника або може бути створена в межах його компетенції.
Що не належить до публічної інформації
Не можна вимагати як публічну інформацію коментарі, інтерпретації чи пояснення. Такі відомості запитують через звернення громадян.
Щоб визначити, хто є розпорядником, варто перевірити нормативні документи, що регламентують його повноваження, або скористатися державними реєстрами та порталами відкритих даних.
Хто повинен відповідати на запити
Відповідальними за надання інформації є не лише органи влади та місцевого самоврядування, а й:
- юридичні особи, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів;
- установи з делегованими владними повноваженнями (заклади освіти, охорони здоров’я, соціальної сфери);
- монополії та компанії зі спеціальними правами — у частині умов постачання та тарифів;
- підприємства з державною або комунальною часткою понад 50%;
- суб’єкти, які володіють даними про довкілля, безпеку харчових продуктів, аварії, катастрофи та іншу суспільно важливу інформацію.
Судова практика свідчить: навіть якщо організація прямо не вказана у законі, її можуть зобов’язати надати інформацію, якщо вона є суспільно значимою.
«Трискладовий тест» і обмеження доступу
Щоб обмежити доступ, розпорядник повинен довести одночасно:
- що мета обмеження правомірна (наприклад, захист нацбезпеки чи запобігання злочинам);
- що існує реальна шкода від оприлюднення;
- що шкода переважає суспільний інтерес у доступі до інформації.
На практиці цей підхід часто порушують. Наприклад, відмова надати прізвища та імена посадових осіб військових адміністрацій (крім керівників) без належного обґрунтування суперечить закону, адже такі дані не є конфіденційними.
Строки відповіді та умови воєнного стану
Стандартний термін відповіді — 5 робочих днів. Його можна подовжити до 20 днів, якщо запит стосується великого обсягу даних. Інформацію, яка має значення для життя чи безпеки людей, зобов’язані надати протягом 48 годин.
Воєнний стан не є підставою для автоматичного відтермінування відповіді. Суд визнає форс-мажором лише конкретні обставини, що реально перешкоджають наданню даних, наприклад бойові дії у місці розташування органу.
Як діяти у разі відмови
Є два основні шляхи оскарження:
- Адміністративний позов — дозволяє зобов’язати розпорядника надати інформацію та компенсувати витрати на судовий процес у разі перемоги.
- Скарга до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини — омбудсман може вимагати від органу надати дані та скласти протокол про адмінправопорушення (штраф від 85 до 850 грн).
За даними дослідження ГО «Платформа прав людини» за 2022–2024 роки, 68% адміністративних позовів завершилися на користь заявників, тоді як скарги до омбудсмана були успішними лише у 19% випадків.
Матеріал опубліковано в рамках проєкту “Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця”, що впроваджується ГО “Івано-Франківський прес-клуб реформ” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.